fbpx

Що таке креативність

Що таке креативність? Де вона береться і куди зникає?

Можливо, найвідоміша цитата на тему творчості та креативності, з якої я би й хотів почати – це слова Пабло Пікассо: “Кожна дитина – митець. Проблема в тому, щоб залишитись митцем, коли вона виросте”. А також є трішки менш відома цитата Джона Леннона: “Кожна дитина є митцем, поки їй не скажуть, що вона – не митець”.

Чи суперечать вони одна одній? Ні, насправді лише доповнюють. Креативність не є якимось спеціальним вродженим бонусом для окремих людей. Кожен з нас був творчим, коли був дитиною – хтось вигадував ігри та казкові світи, хтось малював маминою помадою на стінах, хтось майстрував фортеці з диванних подушок. Так, це не були неймовірні шедеври, але це були спроби створити щось нове, тому що ми це нове бачили у звичних речах.

З часом в багатьох людей споживання чужого контенту перемагає процес його творення. Тут важливо зауважити, що в самому споживанні чужого контенту нічого поганого немає – це і надивленість (на чужі роботи), і пошук цікавих ідей, і самоосвіта, і приклади, як робити треба, а як не треба. Але погано, коли споживання контенту починає займати стільки часу, що у тебе немає бажання і можливостей створювати щось своє.

І відбувається ця сумнівна “перемога” з причин, які вказали Пікассо та Леннон. Одні люди, дорослішаючи, вирішують: “Я вже дорослий юнак, мені несолідно… наприклад, розмальовувати фігурки”, і з часом втрачають бачення нового у звичному, через відсутність практики. Для них помада та біла стіна, стають лише косметикою та будівлею, а не полотном для галактичної битви (звичайно, в 16 років малювати на стінах чи битися палицею з чагарником – це теж не найкраща ідея, і вона навряд чи якось допоможе розвитку креативності, все таки є речі, які відповідні певному віку, я маю на увазі молодший вік).
Тут хочу згадати ще один приклад із роману Юстейна Ґордера “Світ Софії”. В книзі понад 500 сторінок, а я вже не пригадую, де саме про це пишеться, щоб знайти, але загалом пам’ятаю ситуацію:

“Тато, мама і маленький 3-річний Томас сидять на кухні. В якийсь момент мама встала і відвернулась до раковини, а тато в цей час почав літати під стелею. Томас каже:

– О, тато літає.

І ця ситуація його особливо не дивує, бо він тільки пізнає світ і поки що тато й так робить багато дивних невідомих речей. А от мама відреагує зовсім інакше”.

Цей приклад описує, наскільки ми з віком звикаємо до того, щоб мислити шаблонами “люди не літають”, “на стінах не малюють”, “драконів не існує”, і ці шаблони позбавляють креативного відритого мислення, можливості побачити, нехай навіть не існуючого, але такого справжнього дракона в контурах хмари в сонячний день.

Інший варіант втрати креативності, про який казав Джон Леннон, це коли вчителі, дорослі родичі або просто знайомі хлопці та дівчата з двору кажуть тобі: “Не займайся тим, це не твоє”. Але тільки ти знаєш, що насправді твоє – справжня креативність не повинна відображати чужі думки, вона показує тебе самого. Мені завжди було лінь витрачати час на навчання академічному малюнку – тінь, перспектива, анатомія, пропорції, – це ж багато нудних вправ, думав я. Але знав, що коли раз на семестр у нас буде малюнок на вільну тему, я отримаю 12, незалежно від оцінок за інші роботи. А одного разу з таким малюнком на вільну тему навіть виграв, не пам’ятаю вже точно, міський чи обласний конкурс, на який мене відправила вчителька.

А буває, на жаль, й так, що ми самі собі обрізаємо крила без чужих фраз, просто порівнюючи себе з іншими.

Добре. А чи можна щось зробити, щоб залишитись креативним?

Так. І відповідь на це питання надзвичайно проста – продовжувати створювати, незалежно від того, що тобі подобається – фігурки, малюнки, цифрові ілюстрації, ролики, вірші, летсплеї і ще величезна кількість інших діяльностей. Наче просто? Але все рівно іноді лінь виділити годинку вдень на практику своїх навичок. Це не страшно – інколи можна й відпочити, якщо наступного дня ти повернешся до старань.

Є те, що може допомогти зберігати себе вмотивованим. Маніфест. Зазвичай, він створюється у вигляді аркуша, де ти записуєш свої цілі та прагнення і оформлюєш відповідно до свого смаку та бажання. Проте форма – це не основне, основне – це вміст маніфесту і те, щоб він нагадував, що тебе надихає і до чого ти йдеш. В одному з маніфестів я колись бачив фразу, яка мені дуже запам’яталась – “папір та фарба витрачаються дарма тільки тоді, коли залишаються лежати в шухляді”.

Маніфест – це не проста річ, його продумати і створити досить складно. Тому що за концепцією він не є чимось таким, що можна кожного місяця дописувати чи замальовувати незручні фрази. Проте є простіша річ, так звана “Ліцензія на креативність”, яку ти можеш видати сам собі (або хорошому другу чи подрузі). Зрозуміло, що якихось фізичних бонусів така ліцензія не дає, але вона теж слугує постійним нагадуванням, що ти можеш та вмієш творити.

Якщо ти дочитав або дочитала до сюди, думаю, вже знаєш, для чого. Але на всякий випадок, давай освітлимо і це питання – а навіщо мені креативність, якщо я не планую все життя малювати, записувати відео, чи вирізати фігурки? Тому що суть креативне мислення полягає значно глибше – це вміння знаходити та презентувати нові ідеї; обирати з них ефективніші та потенційно успішніші; вирішувати проблеми, які не змогли вирішити інші; оцінювати, до чиєї думки варто прислухатись, а хто просто балакун; мати те, що запалюватиме тебе все життя. Кожен з цих пунктів надзвичайно важливий у житті. А малюнки, фігурки, чи у випадку цього проєкту макети графічного дизайну – лише гантельки, які допомагають тренувати твою креативність.